Архіви: Поради

Дорожня карта

дитини з особливими освітніми потребами

Рекомендації батькам

 

Шановні батьки! Відповідно до вимог сьогодення, державної підтримки та завдань сучасної освіти в дошкільних та загальноосвітніх закладах м. Куп’янськ ведеться активно робота щодо впровадження інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами. Для вас – дорожн карта, відповіді на запитання, які цікавлять батьків та громадськість стосовно розуміння інклюзії  та алгоритму дій батьків дітей з особливими освітніми потребами.

1. Основні терміни та законодавча база

 Що таке інклюзія?

Інклюзія (від англ. inclusion — включення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, і насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку. Він передбачає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату. Інклюзія — це процес реального включення дітей з особливими потребами, з інвалідністю в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства.

Що таке інклюзивне навчання?

Інклюзивне навчання — це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу.

З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами.

Діти з особливими освітніми потребами

Діти з особливими освітніми потребами – діти сліпі та із зниженим зором, глухі та із зниженим слухом, з тяжкими порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, з порушеннями опорно-рухового апарату, розумовою відсталістю, діти із складними вадами розвитку (у тому числі діти з розладами аутичного спектру).

Головна мета створення інклюзивних груп та класів – задоволення соціальних та освітніх потреб, організація корекційно-розвиткової роботи з дітьми з особливими освітніми потребами,  у тому числі з інвалідністю.

2.  Висновок про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від Куп’янського інклюзивно-ресурсного центру Куп’янської міської ради Харківської області надається дитині з особливими потребами після консультації тільки у присутності батьків, в якому вказана рекомендована форма навчання та розвитку на основі потреб дитини.

3. Співбесіда в освітньому закладі.

Директору освітнього закладу подається і обов’язково реєструється Заява на зарахування дитини і висновок ІРЦ (ПМПК), обов’язковий на даний час документ, підтверджуючий потреби дитини. Уточняється термін часу для узгодження дій з управлінням (відділом) освіти для відкриття інклюзивної групи та зарахування дитини до освітнього закладу, можливість створених умов для перебування дитини, безпечного навчального середовища, забезпеченість спеціалістами тощо. Якщо директор освітнього закладу відмовляється прийняти дитину до садочка або школи, він повинен надати батькам  письмову відмову зі вказівкою причин відмови. Батьки звертаються до відділу (управління) освітою з проханням вирішити питання організації  інклюзивного навчання дитини (додають копію зареєстрованої заяви та відмову директора освітнього закладу).

4. При відсутності інклюзивної групи у садочку, інклюзивного класу школи керівник подає клопотання до  органу управління освітою (відділу) щодо її відкриття та необхідності створення відповідних умов для забезпечення повноцінного навчання дитини (у закладах дошкільної освіти, інклюзивні групи відкриваються, як правило, з вереня).

5. Органи управління освітою приймають рішення щодо створення необхідних умов перебування дитини з особливими потребами в  освітньому закладі. У разі неможливості створення таких умов, місцеві органи освіти можуть запропонувати батькам інший дошкільний заклад, в якому створені умови, або є можливість їх створити.

6. Перелік документів при влаштуванні дитини з особливими потребами у заклади освіти до заяви батьків або осіб, які їх замінюють, додаються:

·  медична довідка з висновком лікаря, що дитина може відвідувати освітній заклад;

·  довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення;

·  свідоцтво про народження;

· висновок ІРЦ (ПМПК);

·  якщо дитина-інвалід – відповідні підтверджуючі документи або копії посвідчення  особи, яка одержує державну соціальну допомогу, відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»;

·   копія індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда;

·  направлення місцевого органу управління освітою (заклади дошкільної освіти).

7. При зарахуванні до освітнього закладу складається індивідуальна програма розвитку дитини. На основі висновку і рекомендацій ІРЦ (ПМПК) її розробляє група фахівців освітнього закладу з обов’язковим залученням батьків. 

До планування роботи з дитиною із особливими освітніми потребами можуть залучатися фахівці ІРЦ, навчально-реабілітаційних центрів, інших навчальних закладів.

8. Для забезпечення особистісно-орієнтованого підходу та організації корекційної роботи в інклюзивній групі штатним розписом в заклад передбачається: 1 ставка асистента вихователя на 1 інклюзивну группу; 1 ставка асистента вчителя на інклюзивний клас. За письмовою заявою батьків, або осіб, що їх замінюють, адміністрація освітнього закладу надає дозвіл доступу до освітнього процесу асистента дитини з особливими потребами на громадських (волонтерських) засадах або за рахунок коштів громадських організацій та інших джерел не заборонених законодавством. (Медична книжка для асистента дитини – обов’язкова і зберігається у медичному кабінеті)

9. Протипоказаннями для прийому дітей до інклюзивних груп та класів закладів освіти є:

– ІІІ і IV ступені порушень функцій організму, які не сумісні з перебуванням дитини в організованому колективі;

– всі хвороби у гострому періоді, хронічні хвороби в стадії загострення, всі хвороби, які потребують стаціонарного лікування, гострі інфекційні захворювання до закінчення строку карантину.

До складних порушень  розвитку відносять поєднання двох  або більше психофізичних порушень (зору, слуху, мови, розумового розвитку, опорно-рухового апарату  і ін.) в однієї дитини. Наприклад, поєднання глухоти і слабозорості, поєднання розумової відсталості і сліпоти, поєднання порушення опорно-рухового апарату і порушень мовлення чи інтелектуальних порушень.

Виділяють 3 основних групи дітей з поєднаними порушеннями:

• діти з двома вираженими психофізичними порушеннями, кожне з яких може викликати аномалію розвитку: сліпоглухі діти, розумово відсталі глухі, слабочуючі із затримкою психічного розвитку (первинною).
• Діти, що мають одне  істотне психофізичне порушення (що веде) і супутнє йому інше порушення, виражене в слабкому ступені, але що помітно обтяжує хід розвитку: розумово відсталі діти з невеликим зниженням слуху. У таких випадках говорять про «ускладнений» дефект.
• діти з так званими множинними порушеннями, коли є 3 або більш порушення (первинних), виражені різною мірою і що приводять до значних відхилень в розвитку дитини: розумово відсталі слабозрячі глухі діти. До множинних дефектів, зокрема, можна віднести і поєднання у однієї дитини цілого ряду невеликих порушень, які мають негативний кумулятивний ефект, наприклад при поєднанні невеликих порушень моторики, зору і слуху у дитини може мати місце виражене недорозвинення мовлення.

Навчання і виховання дітей з складними порушеннями є достатньо  важкою проблемою спеціальної педагогіки. У число першочергових завдань, що виникають перед фахівцями, входить завдання ранньої діагностики, адже  діти з складними порушеннями розвитку зазвичай надто пізно потрапляють в сферу спеціального навчання. Нерідко така можливість виникає для них лише на початок шкільного віку, а то і пізніше.

В даний час більшість таких дітей навчаються в спеціальних класах спеціальних шкіл або в навчально-реабілітаційних центрах.

У ранній діагностиці посилюється значення нейрофізіологічних методів об’єктивного дослідження. Сучасна наука і техніка дозволяють достатньо рано, на першому році життя дитини, діагностувати наявність сенсорних порушень при їх середньому і вищому  ступені вираженості. Важливе значення має медико-генетичне дослідження, оскільки переважна більшість складних порушень пов’язана з дією генетичного чинника.

Загальною закономірністю, властивою розвитку дітей з складними порушеннями , є особливе обтяження умов раннього розвитку дитини. Наявність не одного, а двох, а то і більше первинних порушень надзвичайно обмежує контакт дитини із зовнішнім світом  в сенситивний період становлення і сповільнює розвиток основних психічних функцій.

Характерним наслідком складних порушень є зменшення доступних каналів компенсації дефекту, різке звуження можливого діапазону засобів компенсації. Так, при сліпоті компенсація в сприйнятті дитиною навколишнього світу здійснюється значною мірою через підлягаючий зберіганню слух і дотик. При глухоті — через зір, кінестетичне, тактильно-вібраційне сприйняття.

Завдання педагога-дефектолога полягає в тому, щоб виявити шляхи розвитку орієнтовної діяльності дитини, знайти  реальні і перспективні шляхи компенсації складного порушення. Так, для сліпоглухої дитини таку роль в її сприйнятті грають дотик і кінестетичне сприйняття, крім того, можливий значний компенсаторний розвиток нюху, який великою мірою замінює втрачений зір і слух.

Вирішальним чинником розвитку буде у будь-якому випадку включення дитини в процес навчання, або так званого культурного розвитку, привласнення їй суспільно виробленого  досвіду людства в процесі учіння. Також провідне місце займає оволодіння дитиною мовленням.

Формування засобів спілкування ґрунтується на основі освоєння дитиною наочних дій і їх узагальнення дитиною за допомогою образотворчих жестів, символізуючих наочні дії, переходять до спілкування за допомогою цих жестів, наприклад для спонуки дитини до практичної дії або в умовах наочно-ігрової ситуації. Можливість оволодіння мовленням і виходу на шкільну освіту, включаючи трудове навчання, стає вирішальним чинником соціальної реабілітації учнів з складними порушеннями розвитку.

Оскільки найважливішим резервом, як це було показано Л.С. Виготським, є розвиток вищих психічних функцій дитини, принципово важливим стає питання про ступінь збереження інтелектуального розвитку. Розумова відсталість як можливий компонент складних порушень, безумовно, надзвичай

Рекомендації щодо корекційно-розвивальної роботи з дітьми із складними порушеннями

Професором А. И. Мещеряковим були сформульовані ряд умов, які забезпечують засвоєння  дитиною з складними порушеннями розвитку суспільно вироблених знань і формування у неї норм  поведінки:

• навчання практичних дій з предметами, без чого неможливо сформувати повноцінний образ предмету;
• використання соціальних способів дій з речами, що входять в безпосереднє оточення людини;
• спрямованість дій на задоволення потреб дитини.

Спочатку це задоволення  органічних потреб, що є у дитини (у їжі, сні, захисті від холоду і ін.). Потім, з розвитком наочної діяльності, у дитини утворюються нові потреби, задоволення яких вимагає від неї оволодіння новим способом діяльності. Використовуючи метод так званої спільно-розділеної дії, дорослий формує у  дитини способи самообслуговування, цілеспрямовано зменшуючи свою власну активність і передаючи дитині свої функції.

Областю діяльності  дитини, що має найважливіше освітнє значення, стають самообслуговування (навчання самообслуговуванню) і ручна праця. Соціально-емоційний контакт дорослого (педагога, батька) і дитини вводить її в світ людських відносин. Далі пізнання цього світу істотно збагачується, коли дитина включається в колективне самообслуговування, колективну побутову працю.

Оволодіння функціями навколишніх предметів в процесі навчання є необхідною умовою реального пізнання наочного зовнішнього світу, виступає засобом розвитку пізнавальної діяльності дитини, зокрема формування у неї сенсорних процесів. Сенсомоторне виховання, здійснюване переважно в ході оволодіння нею наочно-практичною діяльністю, стає необхідною частиною розумового розвитку, утворюючи його фундамент.

но знижує потенціал компенсаторного розвитку  дитини, проте не робить його  неможливим.  

          Мовлення дорослих – приклад для дітей. Успіх мовленнєвого розвитку дитини насамперед залежить від мовлення дорослих, які її оточують з раннього дитинства. Малюк навчається говорити завдяки слуху і здібності до наслідування. Відомо, що дитина дошкільного віку легко наслідує неправильну вимову дорослих, переймає місцеву говірку, ді­алектизми. Причинами помилок в мовленні дорослих є вплив діалектного оточення і невміння   відрізняти звукову норму.
    Яскраве, виразне мовлення дорослих привертає увагу дітей, полегшує розуміння й запам’ятовування. Сухе, монотонне мовлення не повинне бути зразком для наслідування. Виразність забезпечується інтонацією, що надає мові мелодійності. Інтонація-це вміння регулювати силу го­лосу, користуватись логічним наголосом, паузами, темпом мовлен­ня. Не можна кричати в розмові з дитиною. Голосна, криклива мова викликає у дошкільнят байдуже ставлення до її змісту, роздратова­ність у поведінці. Дитина намагається відповісти батькам таким же тоном і це надає мові відтінок грубості.
        Слід дотримуватись відповідного темпу мовлення. Не розмовляйте з дітьми швидким темпом, оскільки стежити за такою мовою бать­ків дітям важко, вони відволікаються, стомлюються слухати, так ви­ховується неуважність до слова. Крім того, коли дитина наслідує швидкий темп мови батьків, у неї може виникнути заїкання.
     Мова батьків має бути орфографічно і граматично правильною, ви­мова звуків повинна  бути чіткою. Дитина швидше навчиться говорити правильно, коли чутиме навколо себе правильну, літературну мову.
      Справжнім скарбом рідної української мови є твори усної народної творчості- приказки, загадки, скоромовки, вірші, казки. Дорослим не­обхідно   вживати влучні вирази, народні перлини в живу розмовну мову, вивчати з дітьми народні твори.
      У розвитку мовлення дитини надзвичайно важливу роль відіграє доб­рий слух. Пошкодження слуху в ранньому дитинстві затримує розви­ток мови. Знижений слух є перешкодою до розуміння мови оточую­чих, а це затримує розвиток мовної активності дітей. Батьки повинні берегти слух дитини, стежити за станом слухового органу. Не можна говорити над самим вухом дитини, недоцільно й цілувати у вушко ма­люка. Знижує слухову увагу дитини постійний шум у кімнаті, голосне звучання радіо, телевізору, голосні розмови дорослих. Першою озна­кою зниженого слуху є відсутність реакції дитини на мову людей, що її оточують. Батьки повинні постійно піклуватися про збереження слуху дитини, розвивати слухову увагу, спостережливість.

 Починаючи працювати з логопедом

1. Дитина має бути готовою до роботи, тому що її свідоме бажання виправити звуки має велике значення.

2. При виправленні певного звуку не звертайте увагу на інші спотворені звуки.

3. Матеріал має відпрацьовуватися послідовно, а не вибірково. Пропуски окремих етапів роботи впливають на якість виправлення вад мовлення.

4. Перехід від одного етапу до наступного відбувається тільки при засвоєнні попереднього матеріалу.

5. Кожний виправлений звук необхідно відразу вводити в розмовно-побутове мовлення.

6. Дитина повинна займатися щоденно по 15-20 хвилин, при можливості 2 рази на день, виконувати завдання перед дзеркалом, працювати як над новим, так і попереднім завданням.

7. Активно допомагайте дитині і вимагайте від неї виконання завдань.

8. Перевіряйте перед відвідуванням логопеда наявність зошиту, ручки, носової хустинки, чистоту носових ходів.

Поради батькам.

1.  Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

2.  Спонукайте його до звуконаслідування, промовляння   перших правильних слів.

3.  Якомога  більше залучайте  дітей до ігор, розповідайте казки, розучуйте пісні, загадки, скоромовки, вірші.

4.  НІ В ЯКОМУ РАЗІ не повторюйте неправильну вимову дитини! Пам’ятайте, що малюкові потрібно чути лише правильну мову!

5.  Не позбавляйте дитину спілкування з однолітками та старшими дітьми.

6.  Не закидайте дитину великою кількістю іграшок. Привчайте бе­режливо ставитись до іграшок, книжок, картинок.

7.  Заохочуйте словесну творчість дітей! Спонукайте їх до склада­ння лічилок, чистомовок, загадок, віршів.

8.  Уважно ставтесь до запитань вашої дитини! Ваша відповідь повинна бути чіткою, доступною, зрозумілою малюкові   СПОНУКАЙТЕ ДИТИНУ ДО ЗАПИТАНЬ!

9.  Кожне незрозуміле слово поясніть дитині. Привчайте дітей до вживання слів відповідно   літературної норми!

10.  Не забувайте доречно вживати прислів’я, приказки, загадки!

11.  СВОЄЧАСНО ВИПРАВЛЯЙТЕ  МОВЛЕННЯ ДИТИНИ! Вчасно звер­тайтесь до  логопеда!

12.  Не втручайтесь в дитячі розповіді, спочатку вислухайте дитину, а потім виправте помилку.

Шановні батьки!

  Якщо вас турбує мовлення вашої дитини, будьте готові до наступних питань, які ви  можете почути від логопеда:

1. Як відбувалась вагітність і пологи, чи не супроводжувались вони ускладненнями.

2. Як відбувався фізичний розвиток дитини у перший рік життя.

3. Як розвивалось мовлення дитини (гуління, лепет, перші слова, фрази).

4. Чи не перенесла дитина якесь захворювання, травму.

5. Якими були умови її виховання, чи не спостерігались порушення мовлення у людей з близького оточення дитини, двомовність в сім’ї.

6. Що турбує батьків відносно мовлення дитини.

7. Чи усвідомлює дитина свою мовленнєву ваду і як реагує на неї.

8. Чи зверталися раніше батьки до логопеда і, якщо так, то коли, якими були результати.

Правила мовлення

1. Під час розмови завжди дивись в обличчя співрозмовника, це допоможе тобі говорити сміливо і впевнено.

2. Пам’ятай, що завжди і скрізь потрібно говорити спокійно, плавно, повільно.

З. Не поспішай з відповіддю! Спочатку про себе вимови відпо­відь.

4. Говори голосно, чітко, виразно!

5. Говори на видиху. Повітря використовуй, в основному, на го­лосні звуки.

6. Короткі речення, які складаються з 3-4 слів, вимовляй на од­ному видиху.

7. Чітко дотримуйся пауз між реченнями.

8. Довгі речення діли на відрізки( 3-4 слова), між якими витри­муй паузи і роби новий вдих.

9. Голосні звуки вимовляй голосно, не натискай на приголосні. Вимовляй приголосні легко, без напруги.

10. ЩОДЕННО проводь мовленнєву ЗАРЯДКУ:

– вправи на розслаблення;
– дихальні вправи;
– артикуляційні вправи;
– голосові вправи;
– рахунок.

11. Якщо хочеш досягти успіху, то вір у свої сили та працюй над мовленням АКТИВНО і СИСТЕМАТИЧНО!