Враховуючи те, що дитина засвоює усне мовлення лише шляхом наслідування, від батьків вимагається дотримуватися такихправил мовленнєвої поведінки:
· мовлення дорослих повинно бути чітким, плавним, емоційно виразним, помірним за темпом;
· не можна собі дозволяти говорити з дітьми їх лепетною мовою або навмисно спотворювати власну вимову;
· мовлення оточуючих дитину дорослих не повинно перевантажуватись словами, які важко вимовити;
· не потрібно оперувати незрозумілими словами і складними лексико-граматичними зворотами, фрази за конструкцією повинні бути простими;
· при спілкуванні з дитиною слід ставити лише конкретні запитання, не квапити її з відповіддю;
· дитину не можна карати за помилки у мовленні.
Спеціалісти не рекомендують розмовляти з дитиною дуже гучно. Враження, що гучне мовлення краще сприймається дитиною, є помилковим. Якщо кричить або підвищує голос дитина, не треба намагатися перекричати її. Краще буде, коли навпаки дорослий почне говорити тихим голосом або пошепки. Для дитини це буде грою, а батьки збережуть собі нерви.
Повсякчас потрібно використовувати природний інтерес дитини до того, що їй говорять.
Ефективний засіб розвитку мовлення – читання книг дитині. При цьому слід пам’ятати, що книги повинні добиратись відповідно вікові дитини і бути доступними її розумінню. Не рекомендується обмежувати роботу з книгою тільки пасивним слуханням того, що читають. Час від часу корисно зупинятися на обговоренні прочитаного.
Якщо у дитини в сім’ї є хтосьз мовленнєвою патологією, то слід обмежувати спілкування з цією людиною.
Неоднозначно ставляться спеціалісти додвомовності(білінгвізму або полілінгвізму) у сім’ї, де виховується дитина. Нервова система дітей у період розвитку мовлення відчуває значне напруження. Це напруження збільшується у випадку, коли формуються одночасно дві мовні системи. В такій ситуації можливе виникнення мовленнєвої патології. Це може бути, наприклад, заїкання. А в іншому випадку, затримка розвитку кожної з мовних систем, якими дитина оволодіває одночасно (невідповідний віку словниковий запас, затримка у формуванні граматичних структур, використання різних мов при побудові однієї фрази тощо).
Тому спеціалісти радять спочатку сформувати лексико-граматичну базу однієї мовної системи дитини. Це відбувається у нормі до 4 років. А потім оволодіння іншою мовною системою не призводить до відхилень у мовленнєвому розвитку і мовленнєвої патології.
Нервово-психічне здоров’я забезпечує нормальний мовленнєвий розвиток дитини і залежить відміжособистісних стосунків у сім’ї.
Саме такіфактори негативно впливають на нервово-психічне, емоційне самопочуттядитини, (з ними повинні бути ознайомлені батьки для того, щоб свідомо, правильно бувати свої стосунки з дітьми і в цілому в сім’ї.):
· Це такі характерологічні особливості матері як тривожність, інфантильність, імпульсивність, агресивність, емоційна холодність;
· Неприйняття з боку батька (матері);
· Неповна сім’я;
· Конфліктність у відносинах в сім’ї, зміна в структурі сім’ї (смерть, хвороба близьких, розлучення тощо);
· Виховання у двох домівках;
· Раптова зміна життєвого стереотипу й типу виховання;
· Неадекватний тип виховання (“кумир”, гіперопіка, гіпоопіка, невідповідність у виховних позиціях батьків).
З часом коло психотравмуючих ситуацій значно зростає за рахунок впливу зовнішнього середовища. Це конфліктні стосунки з однолітками і дорослими, непомірні покарання, залякування, відчуття ситуації переляку (несподівана поява страшної тварини, перегляд “страшного” фільму, “страшна казка”), народження другої дитини при відсутності готовності зайняти позицію старшої тощо.
На ставлення батьків до мовленнєвого дефекту дитини впливають декілька факторів: глибина самого дефекту, інтелектуальний рівень батьків, досвідченість у сфері мовлення і педагогіки, компетентність батьків у питаннях виховання дитини, розуміння її потреб, власні особливості характеру, сімейні відносини тощо.
Ставлення батьків до дефекту дитини природно відбивається на ставленні дитини до свого мовлення, тому що батьки є авторитетом.
Зрозуміло, що певні відхилення у мовленнєвому розвитку негативно відбиваються на формуванні діяльності та особистості дитини в цілому. Порушення мовлення дітей часто буває серйозною перепоною для успішного навчання в школі. Труднощі в оволодінні читанням та письмом пов’язані з мовленнєвими вадами, тобто, коли у дітей порушена звуковимова, розрізнення звуків і їх сполучень на слух (порушення фонематичного слуху), але ще більше ускладнює можливості дитини в оволодінні грамотою недостатньо розвинена лексико-граматична будова мовлення.
Часто в дітей мовленнєві порушення виникають внаслідок неправильного мовленнєвого виховання в сім’ї. Батьки повинні зрозуміти і переконатись у тому, як важливо виховати правильне мовлення у дітей.
Чим більший словниковий запас у дітей, тим глибше їх мислення, тим ширші їх можливості пізнати дійсність, тим впевненіше дитина буде себе відчувати в спілкуванні та у взаємовідносинах з дітьми та дорослими. Отже, батьки постійно повинні уточнювати та збагачувати як пасивний, так і активний словниковий запас дітей. Ще в ранньому віці з дитиною потрібно весь час розмовляти, звертати увагу на оточуючі предмети, картинки, називати їх, розповідати за ними. Важливо навчити дитину запитувати про значення незрозумілих слів, виразів; послідовно переказувати зміст казок, оповідань, чітко висловлювати свої думки.
Ще у дошкільному та молодшому шкільному віці батькам слід звернути увагу на вимову звуків у дітей. Діти з порушеннями звуковимови, коли усвідомлюють свій недолік, стають мовчазні, соромливі, нерішучі, а коли їх ще не розуміють, то вони дратівливі, замкнуті; невпевнені в своїх силах. Особливо важливе значення має правильна, чітка, виразна вимова звуків період навчання грамоти, тому що писемне мовлення формується на основі усного мовлення. Дитина пише так, як і говорить. Батьки не завжди серйозно ставляться до недоліків звуковимови своїх дітей, часто так звикають до мовлення своїх дітей, що не чують неправильної вимови звуків. Є батьки, які не надають належної уваги порушенням мовлення, вважають, що з віком ці недоліки самі виправляться. Або насильно вимагають у дітей правильної вимови звуків, невдало добирають мовленнєвий матеріал (скоромовки), щоб примусити дитину вимовити звук. Така груба вимога може викликати логофобію (страх перед мовленням) у дітей, а це призведе до заїкання.
Дуже важливо своєчасно виявити порушення мовлення і звернутись за допомогою до логопеда.
Правильна та своєчасна організація логопедичної роботи є запорукою усунення порушень мовлення, підвищення успішності учнів.